Презентация "Герои Великой Отечественной войны" (7 класс) по истории – проект, доклад

ПАМ’ЯТАЄМО, ШАНУЄМО, ПИШАЄМОСЬ…

Толстіков Володимир, 10-А клас ОЗОШ№55

Славетний військовий шлях моїх прадідів як відображення героїчної історії мого народу

Знайдені під час чисельних походів вздовж Куяльницького лиману в місцях запеклих боїв Великої Вітчизняної війни гільзи та патрони, пам‘ятники загиблим воїнам та захисникам Батьківщини спонукали мене дізнатися якомога більше про моїх прадідів, одних із багатьох сотень тисяч бійців, що відстояли наше право на життя…

Як відомо, історія не є монолітним утворенням. Вона складається з сотень, тисяч, мільйонів доль, персональних історій, які разом утворюють величезну єдину мозаїку. Велика історія великого народу починається та глибоко йде корінням в історію кожної сім’ї, кожного роду. Героїчний приклад моїх прадідів, історії їх життя, які тісно переплетені з історією моєї країни, передаються від покоління до покоління, бо це – генетична пам’ять моєї родини, доля моєї родини, що залишиться зі мною та моїми нащадками назавжди. Всі мої прадіди були на фронті, та на теперішній час вдалося дослідити історію двох з них, обох гвардії старших лейтенантів: Беседи Василя Семеновича та Толстікова Сергія Івановича.

Беседа Василь Семенович народився 1914 року в с. Климовки, Рукеічнянского району Каменець-Подільської області, Україна. До війни працював вчителем у сільській школі, потім директором школи, а перед самою війною - суддею. Був одружений. Мав двох синів 1936 та 1938 р.н. На фронт пішов 8 жовтня 1941 року. Був призваний в Армавирському МВК м. Армавир, Краснодарський край рядовим. У листопаді 1941 р. Беседу В.С. було відряджено до 926 окремого саперного батальону, що пройшов славетний шлях з 1942 р. у складі 4-го гвардійського стрілкового Браденбурзького (на честь взяття Берліну у 1945 р.) Червонопрапорного корпусу. Корпус було нагороджено званням гвардії та орденом Червоного прапора.

Беседа Василь Семенович приймав участь в битві за Сталінград, і разом із 8-ю гвардійською ордену В.І.Леніна армією визволяв Україну від фашистських загарбників. При переході річки Дон по льоду ранньою весною 2 доби разом із своїм відділенням стояв по пояс в очереті у крижаній воді та криговій крихті, показав велику стійкість та героїзм простого солдата – визволителя своєї землі від загарбників. Простеживши шлях 8-ї гвардійської армії, я дослідив, що наприкінці жовтня 1943 р. 8 армію було включено у склад 3-го Українського фронту, взимку та навесні 1944 р. 8 армія розгромила супротивника на Правобережній Україні, а 10 квітня 1944 р. у взаємодії з з’єднаннями 5-ї ударної та 6 армії та кінно-механізованою групою визволила Одесу та вийшла до Дністровського лиману.

Свій бойовий шлях 8 гвардійська армія, а разом з нею і мій прадід, завершила участю у Берлінській стратегічній операції (16 квітня – 8 травня 1945 р.)

Передмістя Берліну, 1945 р.

Берлінська стратегічна операція 1945 р.

З нагородного листа Беседи В. С., який мені пощастило відшукати в архівах РККА: «14-15 січня 1945 р. при прориві німецької оборони в районі Гловачу т. Беседа у бойових порядках першої лінії проробив прохід у мінних полях супротивника, розмінував 10 тяжковилучаємих мін супротивника, чим забезпечив успіх наступу наших військ, і за виявлені мужність та відвагу при прориві німецької оборони т. Беседа гідний нагородження медаллю «За бойові заслуги». Беседа В.С. закінчив війну у званні гвардії старшого лейтенанта, отримавши 16 нагород, у тому числі бойові: медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Берліну», ордени Вітчизняної війни, Червоної Зірки та інші нагороди.

Прадід Беседа В.С. повернувся до мирного життя, оселився в Одесі, працював слідчим у міліції, виховував синів та онуків. Він жив скромно, гідно і щиро. Помер у 64 роки 24 жовтня 1978 р. Підірване на війні здоров’я, ворожі осколки, що засіли в його тілі, які не змогли вилучити у шпиталі, відморожені ноги – все це свідчило про тяжкі випробування й водночас про величезну силу духу, яка притаманна лише справжнім Героям. Варто лише подивитися на його фотокартки, передивитися матеріали з архівів РККА, доторкнутися до його нагород, і у його долі ми побачимо безліч таких самих героїчних та славетних доль, що об’єдналися у єдину народну долю. Похований він на Таїровському кладовищі у м. Одеса.

Ще один герой мого пошуку - прадід, прізвище якого я спадкував, – Толстіков Сергій Іванович. Дивовижно те, що він, як і Беседа Василь Семенович, пішов на фронт у перші місяці війни, воював на тому ж самому фронті, хоча приїхав з далекого Сибіру, також був поранений у ногу, пройшов війну та закінчив її у травні 1945 р. в тому ж званні гвардії старшого лейтенанта. Подібні збіги – не випадковість, бо обидва мої прадіди разом із усім народом пліч о пліч протистояли фашистській навалі, тож, звичайно, за багатьма розбіжностями у долі, простежується дещо спільне для всіх тих, хто відстояв майбутнє багатьох і багатьох поколінь.

Толстіков Сергій Іванович народився у 1919 р. у с. Дрокіно, Ємел’янівського району Красноярського краю. У РККА з 08.02.1940 р. Місто призову: Кагановичський РВК, Красноярський край, м. Красноярськ. Мав дружину та сина 1940 р. народження. Почав війну 14 листопада 1941 р. на Волховському фронті, потім у складі 65 стрілкової дівізії 4 гвардійської армії. Під час бомбардування супротивником м. Тихвин 9 грудня 1941 р. був контужений, та потрапив у шпиталь, де був по 17 грудня 1941 р. Після повернення у свою бойову частину до штабу 65 стрілкової дівізії виконує свої військові обов’язки та має звання сержанта.

Військову службу продовжував у складі 4 гвардійської армії, яку було сформовано 5 травня 1943 р. Форсував Дніпро. Приймав участь у Корсунь-Шевченківській операції у 1944 р. та у Ясько – Кишинівській стратегічній наступальній операції у серпні 1944 р. З жовтня 1944 р. по лютий 1945 р. приймав участь у Будапештській стратегічній наступальній операції та у Віденській стратегічній наступальній операції у березні-квітні 1945 р.

Толстіков Сергій Іванович війну закінчив у званні гвардії старшого лейтенанта, повернувся додому на нетривалу відпустку і поступив до військового факультету ГСМ КА у Москві. З нагородного листа, що заповнював начальник факультету 4 червня 1945 р., його представлено до ордену «Червоної Зірки», згідно службових характеристик попередніх місць служби. Але нагороджено було медаллю «За бойові заслуги», такою ж як і прадіда Беседу В.С. Пізніше Толстікова С.І. було нагороджено Орденом Вітчизняної війни І ступеню та іншими орденами та медалями. Служив у збройних силах до пенсії, мав звання підполковника. Він охоче розповідав про службу у піхоті своєму синові і мріяв, що той теж присвятить свою долю військовій справі. Помер у 1996 році у м. Твері, похований на місцевому кладовищі.

Із спогадів моїх дідусів та бабусь, після опрацьовування архівних матеріалів та сімейних архівів, а також документальних історичних джерел я присвятив вірш моєму рідному місту Одесі та його героїчній боротьбі у часи Великої Вітчизняної війни. Одесса, опаленная войной В утренней дымке спит безмятежно Мой город красивый, навеки родной. Море колышет его нежно-нежно, Шепчет тихонько что-то прибой… И невдомёк, что осталось так мало До нарушения тишины – Приказ уже отдан, люфтваффе послало Свои самолеты. Начало войны… Бомбы на город и порт полетели, Кроша и ломая дома и людей. Страницы газет тех давно пожелтели, Но чувства на них проступили ясней. Я войну узнаю′ в книгах, фильмах и письмах, Из фотографий и старых газет. В песнях солдатских, спектаклях и дисках, Мне говорил о войне и мой дед. Он был ребенком, но помнит весь ужас, Что город мой пережил, перенёс. Как оборону держали геройски, Зубами вгрызаясь в каждый утёс. Как без воды, погибая от жажды, На милость врагам не желая сдаваться, Город послал самых верных, отважных, За воду жизнью своей рассчитаться.

Не зря погибали матросы Одессы – Часы, что вода шла в иссушенный город От смерти спасли Молдаванку, Пересыпь… Герои погибли, и каждый так молод!!! Бесстрашьем своим устрашая врагов, Как смерч проносились в бою моряки. Пусть мало их было, но нрав их суров, Тельняшек боялись любые враги! Они умирали за город и море, Веря в победу над всяким врагом, И в день весенний над синим простором Гордо вознесся флаг с кумачом. Больше трёх лет город дрался в подполье, Гетто, расстрелы, пытки, борьба. Званья «Героя» он удостоен, Славы его Золотая Звезда! В утренней дымке спит безмятежно Мой город красивый, навеки родной. Море колышет его нежно-нежно, Шепчет тихонько что-то прибой. ВЕЧНАЯ СЛАВА ВСЕМ ГЕРОЯМ, ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ИЗ ПОКОЛЕНИЯ В ПОКОЛЕНИЕ…