Презентация "Механізм регенерації" (11 класс) по биологии – проект, доклад

Механізм регенерації. Ріст організмів, його регуляція. Життєвий цикл у рослин и тварин. Ембріотехнологія. Химерні організми. Клонування організмів. Етологія. Поведінка тварину природі та методи їх вивчення. Основні мотиваційні системи. Інстинкт. Видова схильність до деяких форм поведінки. Поведінка рослин

Регенерація — процес відновлення організмом втрачених або пошкоджених структур. Здатність відновлювати цілісність організму є фундаментальною властивістю живих істот. Регенерація зустрічається у всіх розгалуженнях філогенетичного дерева — від найпростіших до вищих ссавців і протягом всього онтогенезу — від раннього ембріона на стадії дроблення до найстаріших представників в популяції. Чому будь-який орган у одного виду здатний до регенерації, а у близького виду ні — ці обставини є загадковими. Розрізняють дві форми регенерації: 1. Внутрішньоклітинна — молекулярна, внутрішньоорганоїдна та органоїдна регенерації. 2. Клітинна регенерація — в основі має прямий та непрямий поділ клітин.

З моменту зародження і до смерті в результаті обміну речовин відбувається розвиток організму – закономірні зміни його хімічного складу і будови. У процесі розвитку до дозрівання ускладнюється будова клітин, тканин, органів і систем органів. Розвиток відбувається гетерохронно, тобто клітини, тканини і органи дозрівають неодночасно. З певного віку починається старече зміна будови органів, також що відбувається гетерохронно. Одночасно впродовж усього життя змінюються функції. Накопичення кількісних змін будови і функцій призводить до появи або зникнення нових якостей, нових властивостей організму і його поведінки

Загальне збільшення розмірів тіла призводить до його подовженню. Весь організм і окремі його частини ростуть нерівномірно, гетерохронно, спостерігаються періоди прискорення і уповільнення зростання. Гетерохронизм росту і розвитку обумовлений філогенезом, але вирішальне значення мають зміни умов життя, що визначають кількісні та якісні відмінності рухової діяльності. Відповідно до умов існування в кожному віковому періоді змінюється характер та інтенсивність скорочень скелетних м’язів, що надають основний вплив на ріст і розвиток організму.

Тривалість життєвого циклу в різних організмів може бути різ­ною. Наприклад, у бактерій або дріжджів проміжок між двома по­ділами клітини часто не перевищує 30 хвилин, тоді як у багатьох вищих рослин і хребетних тварин він триває багато років. Так, сосна звичайна починає розмножуватися лише на 30-40-му, риба білуга — на 12-18-му роках життя. Тривалі життєві цикли спосте­рігають і в деяких безхребетних тварин. Наприклад, личинки од­ного з видів південноамериканських цикад розвиваються протягом 17 років. Тривалість життєвого циклу залежить від кількості поколінь, які послідовно змінюють одне одного протягом одного року, або кількості років, протягом яких розвивається одне покоління. Розрізняють прості та складні життєві цикли. За простого жит­тєвого циклу всі покоління не відрізняються одне від одного. Про­сті життєві цикли характерні для гідри, молочно-білої планарії, річкового рака, павука-хрестовика, плазунів, птахів, ссавців.

Ембріотехнологія — це технологія, що включає одер -жання незрілих яйцеклітин молодих тварин, їхнє дозріван-ня й запліднення in vitro , а також пересадження отриманих ембріонів у матки реципієнтів. Застосування методу дозволяє досягати швидкої зміни поколінь. Сьогодні трансплантація ембріонів є однією з найбільш актуальних проблем у галузі тваринництва. Наприклад, за допомогою пересаджування ембріонів можна істотно збіль - шити вихід числа нащадків від високопродуктивних корів. Трансплантація ембріонів, або ембріотехнологія, полягає в одержанні одного або кількох ембріонів з матки племінних тварин (донорів) і пересаджуванні в матку корів (реципієн -тів), де ембріони розвиваються до отелення. Цей метод у по-єднанні із суперовуляцією в донорів дозволяє отримати вели -ке потомство від високопродуктивних тварин. Цим способом ембріони можна ввести в ту чи іншу породу в інших регі -онах, використовуючи як реципієнтів корів м’ясних порід.

Химерами називають організми або їх частини, що складають­ся з генетично різнорідних тканин. Уперше цей термін застосував німецький ботанік Г. Вінклер (1907) для форм рослин, отриманих у результаті зрощення пасльону й томату. Надалі (1909) Е. Баур, вивчаючи пеларгонію ряболисту, з’ясував природу химер. Розріз­няють кілька типів химерних організмів: • химери мозаїчні (гіперхимери) — у них генетично різні тканини утворюють тонку мозаїку; • химери векторіальні — у них різнорідні тканини розташовані великими ділянками; • химери периклінальні — тканини з різними генотипами лежать шарами один над одним; химери мериклінальні — їх тканини складаються із суміші секторіальних і периклінальних ділянок.

Етологія (від грецького ethos - звичка, норов, поведінку і logos - вчення) - система достовірних знань біологічних основ, закономірностей і механізмів поведінкових актів тварин. Цілеспрямована діяльність організму для задоволення тих чи інших біологічних потреб називається поведінковим актом. Етологія є одним з найважливіших розділів біологічних наук. Вона вивчає всі напрямки поведінкових актів тварин, взаємозв'язку і зміни їх у різних умовах навколишнього середовища і при різному стані організму * Етологія вивчає видове та індивідуальний розвиток поведінкових актів, зміна і пристосування їх до постійно мінливих зовнішніх умов, фізіологічні механізми, що лежать в основі поведінкових актів .

Традиційна поведінка тварин вивчалася психологами, які використовували для цього лабораторних тварин, наприклад пацюків, в умовах, що дозволяли повністю контролювати одержувану піддослідними тваринами інформацію й можливості їх научування. Психологічний підхід недооцінював уроджені, що не залежать від досвіду реакції. Крім того, звичайно не враховувалися й ті типи поведінки, які служать адаптацією виду до типового для нього природному середовища й не завжди проявляються в лабораторній обстановці. Ці два недоліки були переборені з після дарвінівську епоху, коли почали вивчати поведінку тварин з еволюційної точки зору. Головна зміна полягала в тім, що поведінка тварин стала розглядатися як одна з ознак, що формується в процесі природного добору поряд з анатомічними й іншими спадкоємними особливостями конкретного виду.

Поведінка рослин (plant behavior)За останні роки було опубліковано неск. (проведених у погано контрольованих умовах) дослідж. чутливості і реактивності рослин по відношенню до емоційних подразників. Наполегливі спроби відтворити ці ж експерименти в контрольованих умовах закінчилися невдачею і не підтвердили ці оригінальні відкриття, що аж ніяк не зменшило інтерес широкої публіки до цих повідомлень. Рецепторні процеси рослин забезпечують реакції на світло, температуру, вологість, дотику, силу тяжіння і різні хім. подразники, в т. ч. отруйні і поживні речовини. Сенсорні процеси у рослин зазвичай носять дифузний характер і здійснюються на рівні всього організму, але нерідко мають специфічну і точну локалізацію. Існування функцій «з'єднувача» («connector») між рецепторними і ефекторними ланками у рослин легко доводиться їх просторової разнесенностью. Ефектор може відстояти від рецептора на неск. дюймів. Точна природа способу з'єднання рецепторів і ефекторів рослин стала предметом інтересу досить суперечливих теорій. Нек-рие з них роблять упор на дифузії рослинних гормонів; інші підкреслюють роль рослинних «нервів», і т. п.