Презентация "Скульптура 20 столетия" (10 класс) по мхк – проект, доклад

Скульптура ХХ століття

План

Особливості української скульптури початку ХХ століття. Олександр Архипенко. Конструктивізм. Михайло Паращук. Українська діаспора. Григорій Крук. Михайло Черешньовський. Леонід Молодожанин. Особливості скульптури наприкінці ХХ століття.

Українська скульптура XX ст. відображає винятково суперечливі соціокультурні процеси. В її розвитку простежуються такі тенденції: неоакадемізм, представники якого вважали творчість, зокрема пластику, важливим засобом збереження національної самобутності українського народу; традиціоналізм; орієнтація пластики на історичне наслідування і збереження національних мистецьких традицій; авангард, найяскравіші здобутки якого пов'язані з творчістю українського скульптора Олександра Архипенка; соціалістичний реалізм; возвеличення тоталітарної системи в різних формах скульптури (монументальна скульптура, станкова і медальєрна пластика, скульптурний політичний плакат тощо).

Творчості українських скульпторів-модерністів властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Характерною особливістю розвитку української скульптури в післявоєнний час є наповненість творів великим змістом, розкриття героїчного характеру нашого сучасника, створення образів видатних діячів революційного руху та культури, збагачення реалістичної мови і художніх засобів пластики. Помітно зростає майстерність митців: глибшою стає психологічна характеристика героїв, більшої розмаїтості та своєрідності набуває композицій побудова, манера ліплення. Митці починають дедалі частіше творити в довготривких матеріалах, таких як мармур, мідь, бронза, чавун, дерево, й освоюють нові — металосплави, литий камінь, вдало використовуючи пластичні якості того чи іншого матеріалу для підвищення виразності образу. Скульптори уникали гострих обрисів і надмірної деталізації, прагнучи до відображення загальних вражень.

Олександр Архипенко (1887—1964)

О.Архипенко збагатив мову пластики ХХ ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Проблема скульптурного оформлення повітряного простору з-посеред вирізьблених із твердого матеріалу частин осмислювалася й удосконалювалася в численних творах: "Жінка чеше коси" (1915), "Статуетка. Єгипетський мотив" (1917) та ін.

«Жінка чеше коси»

Особливе значення має новий синтез мистецтва скульптури та живопису. Витоки його скульпто-малюнків простежуються в пластичних і механічних пошуках ("П'єро-карусель", 1913; "Медрано II", 1914). Він поєднав метал, дерево, скло, конструював рухливий людиноподібний механізм. Ця так звана архітектура — оригінальний механічний дисплей, машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень. Поштовхом до конструктивістичних побудов стали його спостереження виступів артистів цирку Медрано.

До скульпто-малюнків належать твори "Сидяча жінка" (1921), "Жіноча постать" (1923, помальоване дерево). Переважно на скульпто-малюнках представлено інтер'єри. Один з найшляхетніших скульпто-малюнків — "Жіноча постать" (1923), де використано різні метали. З матового ґрунту прохолодно-сірого срібла відділяється майже абстрактна, витончена, ніжна постать з червоної та жовтої міді, ясного білого металу; біла фарба мерехтить крізь різноколірні метали, допомагає творити форми, переходи, протилежності й зв'язки. Все засвідчує найтонкіше почуття стилю, наголошуючи на естетично-світоглядній сутності мистецтва.

«Жіноча постать»

"Купальниця" (1917) — русяво-жовта постать, немов оповита повітрям і водою, в оточенні синього та найніжніших відтінків фіолетового й зеленого кольорів.

В Україні (Київ, Національний музей) представлені "Портрет Віллема Менгельберга" (1925) та півфігура "Тарас Шевченко" (1933) О. Архипенка.

півфігура "Тарас Шевченко"

"Портрет Віллема Менгельберга"

Після 1920 років поширився стиль конструктивізму: він відкидав будь-який скульптурний декор будівлі як непотрібний елемент; споруди зі скла і бетону не залишали місця для пластики. скульптори переважно займалися пам'ятниками та станковою скульптурою виставкового плану.

Активне впровадження партійного керівництва мистецтвом у радянський період особливо відбилося на скульптурі. Державними заходами здійснювалась сумнозвісна монументальна пропаганда. В Україні був прийнятий Раднаркомом УРСР Декрет "Про зняття з площ і вулиць пам'ятників, споруджених царям і царським прислужникам". Тиражувалися пам'ятники діячам революції (жовтневого перевороту 1917) та нової влади. Скульптура за таких умов набула виразного політико-агітаційного характеру, що негативно позначилось на художньому рівні творів. У зв'язку з розгорнутою масовою політичною пропагандою, художні колективи зобов'язували виконувати численні замовлення на так звану політичну скульптуру. До кінця 40-х років таких пам'ятників налічувалось близько 500; у 60-х роках їх кількість поступово зменшувалася.

Михайло Паращук (1878-1963)

Вагомим здобутком творчості Паращука став високохудожній пам'ятник польському поетові А.Міцкевичу у Львові (1905-1906).

Вагомий внесок у розвиток мистецтва скульптури зробили митці української діаспори. Еміграція скульпторів з України продовжувалась XX ст. у декілька етапів: до Першої світової війни, у 20-х роках, під час німецької окупації, після Другої світової війни. Вони емігрували до Італії, Болгарії, Польщі, Чехії, Німеччини, Франції, Аргентини, США, Канади й інших країн.

Зокрема, Г.Кузневич виїхав до СЩА, де здійснював активну художньо-виробничу діяльність (Нью-Йорк, Клівленд, Пітсбург, Елізабетсбург, Філадельфія). Переважно виконував елементи скульптурного декору мостів, віадуків, монументальних урядових споруд, скульптурні оздоблення церков (Філадельфія, Клівленд, Пітсбург). Талант скульптора, живописця, поетеси поєднала Оксана Лятуринська (1902-1970). Для її скульптурних праць характерна синтетична монументальна форма. Скульптури: “Збір винограду” , “Змагунка”, “Лицар” (теракота), “Китайка”, “Чорношличник” (поліхромове дерево), “Летунська катастрофа”. Численні твори станкової пластики створила Ніна Левитська (1902-1974). Її творчості властиві мотиви символізму ("Голова Христа", "Поранений"; 1939, гіпс). Єлизавета Скоропадська здобула популярність у жанрі дитячого портрета. Жанр дрібної виставкової пластики вирізняє Наталію Мілян (1896-1941). У діаспорі міжвоєнного періоду високого мистецького рівня досягла пластика Федора Ємця . Спеціалізувався у бронзовому ливарстві (композиції "Телець", "Купіль"). Йому належить авторство надзвичайно цікавої збірки, яка вміщує 63 медальйони українських князів, гетьманів, культурних діячів. Він також виконав погруддя П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи та ін.

Григорій Крук (1911-1962)

Здобув визнання як талановитий скульптор з чітко сформованими засобами пластичного виразу; особлива глибина психологізму вирізняє його портрети. Невеликі за розміром бронзові композиції моделював на грані гротеску, проте підкреслював внутрішню теплоту й життєствердну силу. Особливо його приваблювала тема України, галицького села.

Дівчина з кувшином 1972 р.

Сім’я біженців 1938 р.

Михайло Черешньовський (1913-1994)

Досягнув успіхів у станковій та монументальній скульптурі: пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (СІНА) і Торонто (Канада). Його творам властиві витончені, плавні лінійні форми, узагальнені силуети. В стильовому сенсі його пластика — це стриманий модернізм.

пам'ятник Лесі Українці в Клівленді

Портрет дружини 1950 р.

Утеча до Єгипту 1953р.

Леонід Молодожанин (Лео Мол) (1915—?)

Гармонійність, внутрішньо організована пластична форма, образна глибина, візуальна переконливість характеризують пам'ятники Тарасові Шевченку у Вашингтоні (1964) та Буенос-Айресі (1971), Володимиру Великому в Лондоні (1990). Творчий доробок митця вміщує близько сотні скульптурних портретів, понад 50 вітражів у храмах.

пам'ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні

пам'ятник Тарасові Шевченку у Буенос-Айресі

Наприкінці 20 століття скульптура переходить в інший вимір: Скульптура набуває національних ознак; Майстри звертаються до історичних коренів відтворюють скульптури з прадавніх часів; Скульптура стає тісно пов'язана з дизайном; Для створення скульптури використовуються новітні технології та матеріали.

ІНДЗ виконала студентка Інституту мистецтв групи ОМ-14: Подедвірна Любов