Презентация "29 твересня трагедія Бабиного Яру" по математике – проект, доклад

29 вересня - трагедія Бабиного Яру

Бабин Яр

Бабин Яр. 26.09.1943. Аерофотозйомка Люфтваффе

Оголошення німецьких окупаційних властей вересня 1941 року

Історія свідчить

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення такого гето не планували, напевно через невелику кількість жидів, що залишилися, адже в них був час щоб евакуватися. Німці наказали роздягатися і полишити речі для того щоб провести санобробку і заодно випороти все золото з їхнього одягу та забрати коштовності з клунків. Після того повели на станцію «Товарна», де вже стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до колгоспів західної Белорусії або спустошеного Мінська. Зайві речі, які деякі євреї привозили підводами і навіть вантажівками, поскидали в яри Бабиного Яру. Ілья Левітас згадує, що він разом із товаришами по навчанню в школі № 10 з 1945 р. неодноразово бували в Бабиному Яру, і відрами збирали все, що там можна було знайти. «В основному це були предмети побуту: портсигари, мундштуки, ложки, приколки, монети, гудзики, гребінці, шпильки та ін. Все це ми здавали в автолавки, яка стояли на самому Яру, там де він перетинається перетині з Кирилівським Яром, і нам платили за все по три-п'ять рублів», — пише він. Речі знаходили, а трупи — ні.

Убитый на поребрике тротуара. Расположение: правая сторона ул. Победы. Киевляне идут в сторону т. н. Евбаза (Еврейского базара).

Хід киян до місця знищення

Перед знищенням

В очікуванні смерті

Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї.Жовтень, 1941 р.

Історія Бабиного Яру в минулому сторіччі, зокрема в часи Другої світової війни страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв - це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас - це повчальний урок для нинішнього покоління, яке має знати усю правду про одну з найбільших трагедій людства.

Бабин Яр. Есесівці риються у речах розстріляних євреїв. Жовтень, 1941 р

Бабин Яр. Речі розстріляних євреїв. Жовтень, 1941 р.

Кореспонденти радянських та закордонних газет у Бабиному яру. Листопад 1943 р. Фото Казимира Лішка

З певного часу в різних закордонних публікаціях, присвячених темі Бабиного Яру, стали з’являтися фотографії трупів, що лежать на вулицях Києва, та радянських військовополонених, які стоять з лопатами на дні великого яру. У підписах під цими знімками зазначалося, що то лежать євреї, які йшли до Бабиного Яру восени 1941 року, а полонені розкопують трупи для їх спалення восени 1943року

Докукменти свідчать

У самому Яру знищили декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися бездиханні тіла... У 1943 році чотири рази на тиждень ця машина прибувала до Яру...

Залишки печей у Бабиному Яру

Документи свідчать

У Державному архіві м. Києва збереглося власноручне свідчення-оригінал одного з киян, який перебував у концтаборі «Сирець», що розташовувався поруч з Бабиним Яром, інженера Попенка Григорія Олексійовича, який працював до війни в автомобільному технікумі. Його арештувало СД (гестапо), і він описав подробиці подій у таборі і Яру. Документ, який я тримав у руках, це відкритий біль і нерв очевидця, який докладно описав табір і те, як він з двома друзями- полоненими змогли втекти у німецькому автомобілі. У книзі я подаю його повністю* а тут зазначу, що автор описав садистські знущання над полоненими у таборі і про відлуння розстрілів Бабиного Яру. Полонених знищували щодня, всі знали, що кожного очікує смерть. Втеча Попенка з друзями коштувала табору смерті кожного десятого...

Трупы, вырытые на территории Сырецкого концлагеря. 1943 г.

Раскопки могил в Дробицком яру, г. Харьков. 1943 г.

Залишки взуття і одягу мирних жителів, розстріляних в Бабиному Яру. Київ, 1943 р.

Факти свідчать

Перед визволенням Києва від окупантів 300 полонених у кайданах під керівництвом фашистів «працювали» по відкопуванню трупів у Яру для спалення їх у печах, які також було споруджено у Яру з надгробків та огорож єврейського кладовища. Попіл від спалених людей відправляли залізницею як добрива для підвищення врожайності полів Фатерлянду...

Фото дітей - жертв Бабиного Яру

Лариса Садовская, мать которой И. Цейтлин (Садовская) погибла в Бабьем Яру, на месте расстрела. 29 сентября 1950 г.

Пам'ятники, встановлені у Бабиному Ярі та поблизу нього

У Бабиному ярі та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема: «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному ярі», відкритий 2 липня 1976 р. Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори, встановлений 29 вересня 1991 р., у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв. Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників. Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам. Встановлений у 2000 р. Пам'ятник розстріляним у Бабиному ярі дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля виходу зі станции метро «Дорогожичі». Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр. Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв. Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р. Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений у березні 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи. Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души». Пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус, встановлений у 2010 році на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги

Пам'ятники у Бабиному Яру та на його околицях

Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Ярі

Менора: Пам'ятник знищеним у Бабиному Ярі євреям

Пам'ятник дітям, знищеним у Бабиному Ярі

Хрест на місці розстрілу православних священників у листопаді 1941 р.

29 вересня 2009 р. в день пам'яті жертв Бабиного Яру в Києві з'явився новий памятник. Скульптура зображує хлопчиська в старому зношеному одязі, який читає наказ гітлерівських окупантів для єврейського населення Києва з'явитися в Бабиному Яру, де і сталися масові розстріли киян. Памятник знаходиться на перетині вулиць Фрунзе і Петропавлівської на Подолі; його автор – молодий скульптор Володимир Журавель. Композицію встановлено за рахунок коштів меценатів.

Свідчення очевидців

По счастью — не для людей, конечно, но для истории, — подлости и жертвенности всегда поровну: бывало, что украинские и русские мужья шли в Бабий Яр вместе со своими женами-еврейками — и наоборот. Почти 600 киевлян — украинцев, русских, всего 13 национальностей — во время всей оккупации прятали евреев — выдавали за своих, подделывали документы, крестили (спасенных в Киеве — около тысячи, при обнаружении укрыватели вместе с жертвами подлежали расстрелу). Есть истории вообще библейские — о том, например, как украинский мальчик по своей воле пошел в Бабий Яр вместе с еврейской девочкой и ее мамой (от обоих детей остались только школьная фотография 40-го года). Или о том, как обрусевшая немка, учительница 25-й школы, прятала всю войну шестерых еврейских детей. «Что с ней потом было? — спрашиваю у Левитаса. — Она ведь спасла не только евреев, она свой народ спасла от позора». «Ну, жила после войны в Киеве, продолжала учить. О том, что она спасала, почти никто не знал — она сама ничего не рассказывала, и это можно понять».

Есть: телецентр, стадион и спорткомплекс, построенные на территории разрушенного еврейского кладбища, неподалеку от Яра; недавно открытое здесь метро и давно открытый парк (где выгуливают собачек, где на скамейках режут колбасу и чистят рыбу к пиву, где целуются); постоянные дискуссии о том, этично ли что-либо строить в Бабьем Яру и даже перестраивать; несколько нереализованных проектов мемориала (один из них — семь огромных свечей, стоящих вкруг Яра). Родственники погибших, которые продолжают присылать в фонд «Память Бабьего Яра» новые имена и фамилии — для книги памяти. Я, уж простите, читал некоторые из них. Вот одно: «Здравствуйте, из моих родственников в Бабий Яр ушли: Гуревич Даня, Гуревич Шика, 35 лет, Гуревич Хана, 8 лет, дочь Дани и Шики, Гуревич...» — в графе «имя» прочерк и пояснение: «Девочка, имя дать еще не успели, было 8 дней. Погибла вся семья».