Презентация "Конфликты" по психологии – проект, доклад

Конфлікт.

Та види конфліктів: сімейні конфлікти політичні конфлікти економічні конфлікти

Політичний конфлікт

Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі.

Функції політичного конфлікту

Економічний конфлікт

Отже, можна констатувати, що при виникненні конфліктів економічного характеру важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того, щоб вони не перетворилися на агресивні та руйнівні форми класового антагонізму, а стали предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі. Принципи ж організації переговорного процесу в ситуації класового конфлікту будь-якого рівня сформулював ще Р. Дарендорф. До них належать такі: 1) кожна із конфліктуючих, сторін повинна визнати за опонентом право на існування і право мати власні погляди. З цього аж ніяк не випливає, що ці погляди стають справедливими для опонента; 2) учасники конфлікту повинні визнати наявність розбіжностей і протистояння. Заява про повну спільність інтересів і розуміння ситуації є або демагогією, або спробою пригнітити супротивника, нав'язати йому свою правду;

3) всі учасники конфлікту визнають певні правила взаємодії сторін, особливо рівність у процедурі переговорів; 4) регулювання переговорів забезпечується соціальними інститутами парламентського типу, які: а) мають певні повноваження; б) володіють монополією на представництво інтересів своєї сторони; в) розробляють рішення, що є обов'язковими; г) діють демократично. Очевидно, що кардинальне поліпшення конфліктогенної обстановки в економічних відносинах неможливо без виходу економіки із кризи. Але на виникаючі у суспільстві конфлікти необхідно реагувати терміново. Головну роль в урегулюванні цих конфліктів повинна відігравати держава — як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр.

Сімейний конфлікт

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання; • суперечливість, непослідовність, неадекватність; • опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей; • підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства); • криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку); • криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку); • криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років); • підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей. Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей; • потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками; • скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення); • скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей; •поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки; •поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти; • батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).